860 км, і ми на місці. Приблизно така ж відстань розділяє Берлін та Будапешт, Париж і Мілан. Однак ми зголосилися на пропозицію друзів, любителів українських доріг, відсвяткувати прихід Нового 2015 року у «майже Європі».
Вранці 30 грудня, ще затемна, виїхали з Києва. Цілий день шосе, суцільних та переривчастих ліній розмітки, латте на автозаправках, музики на повну гучність та відеозйомок із відчинених вікон. І тільки пізно ввечері прибули до пункту призначення – найзахіднішого обласного центру України, міста Ужгорода. Саме звідси розпочався наш зимовий тріп Закарпаттям.
Оскільки в цих краях вже не вперше, тому наша подорож скоріше нагадувала гурман-тур, аніж звичайний огляд визначних пам’яток (хоча й без них ніяк). Тому далі коротко проте те, куди варто сходити, якщо ви раптом опинилися на Закарпатті.
Перший вечір в Ужгороді традиційно починається із Irish Egan Pub, який вперто тримається в топі місцевих закладів. Після курячих стейків, піци, запеченої картоплі та різних пивних ніштячків можна рухатися далі.
«LABDA» на центральній вулиці Корзо, 2 – класичний спорт-бар. Девіз закладу – You'll never drink alone! – цілком себе виправдав. Саме тут ми зустріли своїх декількох закарпатських знайомих, які і запросили на новорічну вечірку в «Кактусі».
Бар-салун «Кактус» (Корзо, 7) – для справжніх ковбоїв. Вдень сюди ходять на сімейні обіди, а вночі без текіли просто не обійтися. Саме тут в новорічну ніч я перезнайомитися із «вищим світом» Унгвару, стала свідком хмільних сутичок та безжально місилася із натовпом під божевільний DJ-сет Тудора, найкрутішого тамади Закарпаття.
В порядку експерименту ми ще випробували якийсь лаунж-бар із кальяном та нічне караоке-кафе. Нічого цікавого, крім провінційного трешу, там не виявилося.
А тепер WARNING! Ресторан «Вертеп» (вул. Корзо, 13), який легко впізнати за великою ложкою, що висить над входом, тепер у нас в чорному списку. Не знаю, чому всіх туристів спрямовують саме туди спробувати національну кухню, але нічого, крім неприємних вражень, не залишилося. Хоча їхній фірмовий бограч ще куди не йшло, однак все інше – з великим мінусом: від обслуговування і до страв.
На сніданок варто забігти в французьке кафе-пекарню La Bouchée, де за 15 грн. можна випити какао з ужгородським кренделем.
Пообідати рекомендуємо в «Eat me!», заклад з претензією на американські 60-ті. Хоч і здавалося, ніби п’єш каву в магазині IKEA, та насправді тут дуже атмосферно, смачно і привітний персонал. Рекомендуємо сендвічі з індичкою (32 грн.), банановий хліб, брауні з арахісовим маслом і крем-суп дня за 25 грн. А ще окремий лайк за напис на стіні: «Wear the old coat and buy the new book».
Вечеря ж на Закарпатті – це ритуальне священнодійство, до якого варто підготуватися заздалегідь. За 40 хвилин їзди від Ужгорода знаходиться туристичний комплекс «Воєводино», куди ми і відправилися 1 січня. Після купання в чанах із карпатськими травами (коли надворі -5, а ти варишся у воді з температурою +38 С), контрастного окунання в гірській річці, ми вже були готові їсти все, що тільки віднайдемо в меню. І були приємно здивовані широким вибором страв у ресторані «Голодна форель». Хоча великі зали із золотими шторами, вишуканими світильниками та живою музикою нас не надто надихали, та їжа тут виявилася смачною. Ми одноголосно вручили закладу мішленівську зірку, вперше за весь закарпатський гастро-тур.
Ще однієї зірки від нашої команди ресторанних критиків удостоїлося маленьке кафе-бістро в самому центрі Мукачева, куди ми вирушили наступного дня. Зовсім непримітна «Палачінточка» відома найсмачнішими млинцями та супер-цінами. Цілих дві сторінки меню займає перелік всіх начинок. Наші хіти – томатний суп гаспачо (10 грн.) та млинець «Мексиканський» (18 грн).
У перервах між сеансами прийому їжі ми встигли відвідати Ужгородський замок, дослідити знаряддя для тортур, начеканити монети, сфотографуватися із Майком Тайсоном, виміряти глибину колодязя, зустрітити Новий рік біля центральної ялинки, зробити слем в «Егані», перезнайомитися із гравцями ФК «Говерла», поспівати в караоке, подивитися на мукачівські червоні дахи зі стін Паланку, пограти в міста, танцювати під Стрикала, зламати розкладушку та підпалити килим, та ще й відзняти цілу купу міні-фільмів на касетну відеокамеру… Єдине, що не встигли, то це зробити хоч якісь фотографії відвіданих закладів та замовлених страв. Тому вмикайте фантазію, а ще краще – просто вирушайте на Закарпаття, щоб самим оцінити багату місцеву кухню. Думаю, і нам потрібно ще не раз повернутися. Тому що ні бограча, ні гуляша, ні кнедликів ми так і не спробували ☺
Комментариев нет:
Отправить комментарий