Уроки серфінга. Relax. Have fun. Go surfing!

Про те, що серфінг – моя давня мрія, – писати немає сенсу. Заняття в басейні, тематичні лекції, художні фільми, серф-рок і The Beach Boys, відео на YouTube, пілатес та медитація… Все поволі йшло до того, щоб ця californian dream нарешті здійснилася.

І от в листопаді я лечу в Португалію. За кілька місяців починаю відкладати євро в коробочку «на серфінг». Бронюю місце в кемпі Ocean Ferrel на півострові Пеніш, де в жовтні проходили міжнародні змагання Rip Curl Pro 2013. Пакую в рюкзак кольорові шмотки від Roxy, Rip Curl, Volcom. Купую спортивну страховку. Ніби все готове. Та чи готова я сама до того, чого так довго чекала?

Далі наводжу уривки зі щоденника, який вела протягом занять. Сподіваюся, мені вдасться передати той настрій та відчуття, які переживала сама.

Уроки серфінга. Пеніш, Португалія.

День перший 04.11.13, понеділок

В мене персональний тренер – Ладіcлав з Аргентини, який приїхав до Португалії на 3 місяці, а вже 4 роки тут. На березі океану, на піску – перший урок теорії. Будова серф-дошки (nose, tail, stringer, fins, rails, leash). Стартова позиція лежачи, тримання балансу. Найперша і найважча штука – pop up. Для того, що встати на дошку на хвилі, потрібно лежачу позицію миттєво змінити на стоячу. При цьому втримати рівновагу. Тому рухи повинні бути швидкі, чіткі, сконцентровані, вага тіла рівно по центру. Ніби нічого складного, але спробуйте! До цього всього ти повинен були розслаблений і дихати ритмічно, щоб не витрачати енергію надаремно.

В другій половині дня ми пішли в воду. Почався прилив і те місце, де проходила теорія, вже було повністю захоплене океаном. Хвилі піднялися, і я не могла повірити, що Ладі готовий відправити мене в таку воду! Спочатку  тренер показав, як нести дошку, тримати за хвоста, піднімати на хвилях, як займати позицію. Потім передає дошку – бери. Цей час настав.

Але мені якось трохи лячно. Що не зможу, не вийде, щось піде не так. Я довго чекала цього моменту, а тут починаю трусити. Хоча насправді тренеру не показую і собі не признаюся. Прив’язую ліш до лівої ноги (будемо вважати, що я goofy, як і на сноуборді). Запам’ятовую об’єкт на березі, на котрий треба орієнтуватися, щоб не занесло десь далеко вбік. Беру дошку та заходжу далі в океан.

Мій перший океан. Різкий солоний запах. Відчуваю силу води. Хвилі наближаються одна за одною. Йду вперед, white waves вже близько, ніс серф-борда догори, мене підхоплює вверх – перша хвиля океану пройшла крізь мене. Я впустила його всередину.

Звучить команда “On the board!” – швидко лягаю. “Closer to the nose!” – підтягуюся вперед. Ладі повертає дошку, я встигаю побачити, як наближається хвиля: для мене вона справді величезна! А далі відчуваю силу океану, яка мене починає підіймає. “Pop up!” – і я намагаюся швидко стати на ноги, втрачаю рівновагу, зісковзую в воду. Дошку відносить, але ліш її тримає.

Хапаю свій серф-борд і повертаюся назад. Ладі постійно повторює: “Just relax!”  Ось що насправді найважливіше! Головою розумію, але ж тіло собі робить по-своєму. Мені справді важко просто розслабитися і сконцентруватися.

Я пробую знову, знову і знову. Зісковзую, натираю коліна, ковтаю солону воду… Дошка, поворот, спроба стати, фейл…  І тут після 10-го “Relax!” до мене нарешті доходить: треба розслабитися. Кілька секунд не думати, а тільки відчувати. Насправді це ж не так складно. І цього разу я точно знаю, що встану.

Я знову лягаю на дошку, бачу, як хвилі підкочують одна за одною, розслабляю своє тіло, не думаючи про те, що зараз потрібно вставати, а просто намагаюся відчути океан, дошку піді мною, наближення сили хвилі, дихаю глибоко і рівномірно… Pop up! І я встаю на дошку. Та разом з нею легко сковзаю по хвилі вперед.

Всередині  абсолютне щастя. З широчезною посмішкою обертаюся до Ладіслава, а він вже показує «Super!», піднявши великий палець догори. Пробую ще кілька разів і все виходить!

Перша ін’єкція surfing’a вже потрапила всередину. Невідворотний процес серф-залежності розпочався.

День другий 05.11.2013, вівторок

Прокинулася із величезними синцями на бедрах та з подертими колінами. Відчувається біль в спині. Ось така моя мрія в реальності.

Тому спочатку – урок пілатесу-стретчінгу-йоги. М’язи знову в тонусі, легкість в тілі, концентрація, дихання, баланс. Зарядившись фізично, ми вирушили до океану.

Wetsuit, surfboard, leash. And go ahead!

Into the Ocean. Into the Mind.

Цього разу ніхто мені не кричав “On the board!”, ніхто не підштовхував і казав, коли вставати. Я і океан. Сьогодні я сама вибираю собі хвилю.

Ми в житті завжди повинні обирати. Неможливо отримати все і одразу. Роблячи вибір, ти керуєш своїм життям. І не буває правильного чи неправильного рішення. Адже кожен вибір – твій особистий. Якщо хтось обирає за тебе – це не твоє життя.

День третій 06.11.2013, середа

10.00 – відеорозбір моїх «успіхів», записаних на камеру. Чесно, видовище сумне, виглядаю страшно загубленою серед хвиль. Але поглянути збоку, визнати свої помилки і на них вчитися – це справді допомагає.

Хвиль зранку ще недостатньо, тому я беру скейт-лонгборд і катаюся вздовж узбережжя. На повороті втрачаю рівновагу і падаю, здираючи шкіру з долоні та добряче шваркнувши ліве бедро. Але мене ніхто не шкодує – Ладі наказує йти в автобус, одягати wetsuit.

Бреду до океану, вперед до білих хвиль. Тисяча і одна спроба. Всі невдалі. Зла, знервована, без енергії. Відпочиваю, в сотий раз слухаю зауваження Ладі. Так, так – киваю головою, все розумію. Але чому ж там, у воді, не виходить? Знову в океан, дві тисячі спроб.

Перерва. Виснажена повністю. Мною хитає, долоня кровоточить, сонце світить, Ладі щиро посміхається, намагається допомогти порадами. І просить зайти в океан ще раз, щоб зробити всього три white waves.

Я знову бреду туди, де поволі тоне моя мрія. Але три хвилі – це не так багато. Можна й спробувати. Стараюся сконцентруватися на наближенні води, зайняти стійку позицію на дошці, відчути хвилю піді мною і вперед! Paddling… Paddling… Pop up!

Раптом приходить розуміння моменту, відчуття дошки. Я таки щось можу. Ловлю одну білу хвилю, другу, третю… Хочеться ще і ще. Але Ладі вже показую знаками: стоп! Досить! Тепер повертаюся знову щасливою. Обдертою долонею даю п’ять. Все круто!

День четвертий 07.11.2013, четвер

Працюю над позицією тіла (баланс на дошці), ногами (не надто широко, розслаблено), руками (не чіплятися за рейли)… Отримала легкий удар дошкою по губі – розсічення. Солоний смак океану, змішаний із кров’ю.

Цього разу вже краще. Кожен день, step by step, приносить свої результати.

Але найбільшим уроком для мене стала вечірня вилазка із справжніми серферами: Ладіслава із шорт-бордом та Шенсона із боді-бордом та ластами. Ці хлопці – не круті серфери з американських фільмів. Вони – вже добрі знайомі, з якими разом сміялися, ділилися історіями, пили чай та пожирали сендвічі. А тепер Ладі і Шейсон гребуть назустріч гігантським хвилям, далі і далі. Та вони насправді божевільні! Занурюються в неймовірну силу, прориваються крізь стіну піни, маленькі крапки на фоні безмежного океану. Інколи я когось втрачаю із поля зору. І тільки навівши відеошукач камери та зробивши максимальний зум, знову можу спостерігати за ними.

Десь із півгодини триває ця гребля. Далі настає момент чекання ідеальної хвилі. Терпіння. Витримка. Концентрація. Я на березі нервую, а що відчувають вони там, посеред океану? І ось несподівано – Ладі на хвилі?

Це було прекрасно. Найкраще явище, що я колись спостерігала. Таке легке ковзання хвилею. Вона, наче жива істота, рухається, і він в унісон. Вперед, малюючи ідеальну змійку: то піднімається, то сковзує донизу. А коли енергія води зменшується, Ладі просто рухається до берега, силою свого тіла пришвидшуючи рух. Це було справді прекрасно.

День п’ятий, 08.11.2013, п'ятниця

Не казатиму, що це останній день занять, бо дуже хочеться продовжувати.

Збиралися зробити ранкове тренування в 7 год ранку, однак погодні умови знову не дозволили. Зате пізніше вийшло сонце, справжнє яскраве сонце, вперше за всі дні на Пеніші. І щоб не чекати вдома «з моря погоди»,  я біжу до океану.  Босоніж, по мокрому піску – моя ідеальна пробіжка. Блакитне небо, розмережане хмарами, вже такі рідні хвилі, смішні чайки, сліди собак, вітер назустріч, солоне повітря.

Тренування на відомому споті, біля Supertubos. Хвилі добрячі та вітер міняє ряди. Вже впевненіше заходжу, веду свій серф-борд, обираю хвилю, момент… Далі за інструкцією. З радістю віддаю свою енергію океану, отримуючи взамін щось більше.

Ладі мною задоволений (мабуть, більше, ніж я сама). Каже, що для п’яти днів я доволі успішно просунулася. А ще каже, що в мене багато енергії. Тільки потрібно зрозуміти, чим би я хотіла займатися, та спрямувати цю енергію на улюблену справу.

Ось яким, виявляється, для мене став найголовніший урок серфінга. Мабуть, за цим я сюди і приїхала.

День шостий, 09.11.2013 (місто Порто)

Прокинулася зі стійким бажання відправитися на ранкову пробіжку. Звичайно, можна зробити зарядку і в номері готелю, однак хочу на свіже повітря, до води, до живого світла…

Ось що зі мною зробив серфінг. Хоч я і не на березі океану та навіть не уявляю, коли знову зможу взяти серф-дошку, однак тренування не припиню… Бо нарешті в мені прокинулося це живе бажання: жити по-справжньому, щиро, в гармонії з собою та природою. Відчувати внутрішній спокій та любов – до себе, всього світу і самого життя. Такого, яким воно є…