Все почалося з Instagram. Саме там, гортаючи фоточки за локацією «Вижниця», ми натрапили на абсолютно неймовірні знімки дерев’яної гойдалки, розташованої просто над прірвою, зі смереками під ногами. Як це так, що ми не знали про існування такого крутого місця? Адже фактично кожен куточок своєї рідної Вижнички та її околиць нам добре знайомий, а цю гойдалку точно неможливо не помітити! Того разу нам так і не вдалося дізнатися, де приховане це таємниче місце.
І ось у липні, знову відпочиваючи вдома, ми слухали свіжі враження подруг після цілого дня катання на квадроциклах: «Ми таке місце знайшли! Чотири години їхали горами, через перевали… А там така гойдалка!».
Більше не треба було нічого говорити. Наступного дня, наповнивши повний бак своєї робочої «дев’яточки», ми вирушили в гори. Спочатку 40 км майже ідеальною (за українськими мірками) трасою до Берегомету на Долішній Шепіт. А далі асфальт закінчується, і починається «складна та небезпечна ділянка дороги протяжністю 22 км» (напис на вказівнику), яка веде на перевал Шурдин. Цей перевал відомий тим, що його найвища точка знаходиться на висоті 1173 метри над рівнем моря. А це робить його найбільш високогірною дорогою в Україні!
Сама дорога на Шурдин відома своїми поворотами. Інтернет каже, що якщо рахувати тільки круті повороти (більш ніж на 90 градусів), то таких набереться аж 21 – 11 лівих і 10 правих. Ми ж нарахували всього тільки дванадцять. В будь-якому випадку ця ділянка дороги є популярним місцем проведення змагань із ралі. Автомобілісти навіть кажуть, що на Шурдині є правило: хто доїхав, той в призах.
Ну а шо нам: ранні The Beatles в касетнику, довкола літні Карпати, каміння з-під коліс вилітає і гримає по бамперу, Аня вилазить з вікна, щоб зробити ефектні фотки, дівчата позаду голосно рахують кожен поворот, а я тільки встигаю викручувати руль (без тренування на брусах це було б зробити значно складніше) і дякую кожній зустрічній машині за те, що вона трапилася на моєму шляху не на самому повороті.
Зупиняємося біля вказівника на гору Мегура, залишаємо автомобіль на парковці з виглядом на Чорногірський хребет і Румунію та ще 2 км піднімаємося лісом вгору.
А там, на вершині гори Мегура (1313 м), серед Буковинських Карпат, де повітря таке чисте, що хочеться надихатися на сто років наперед, де сонце засліплює, а зелень виїдає очі, на краю гори стоїть та сама гойдалка, що не давала нам спокою. Ми біжимо до неї і опиняємося понад світом. Один політ догори, один затамований подих – і ти вже понад часом. Ти просто живеш, підставляєш обличчя вітру, робиш селфі... Ти просто щасливий, бо знайшов свою гойдалку. І вона від цього радіє теж. Бо спочатку подарувала комусь мрію, а ось тепер і здійснила її…
P.S. А ще на цій горі знаходиться справжній Ковчег, щоправда перевернутий. Де можна навіть заночувати чи просто дуже, ну дуже смачно пообідати. Більше тут http://www.megura.net/
P.P.S. З перевалу ми спускалися під музику Nirvana, яка заглушувала жахливе гримання машини. На півдорозі довелося зупинитися, бо в салоні запахло гореним. З толкача ми успішно добралися назад до Вижниці. Як виявилося пізніше, спалила стартер. Головне, пам’ятати правило на Шурдині: хто доїхав, той в призах ☺
Комментариев нет:
Отправить комментарий