Кашгар. Як опинитися у казці.

Ми летимо над пустелею в сторону Паміру. Нічого, крім жовто-білого піску, із літака не видно. Через географічну ізольованість тут рідко бували туристи. А якщо й добиралися, то вважали себе щасливчиками. Марко Поло писав про важку подорож тривалістю 40 днів гірськими хребтами, щоб дістатися цієї провінції. Сьогодні зі столиці СУАРу, міста Урумчі, до Кашгару можна долетіти майже за дві години.

Уявіть місто в оазисі посеред пустелі. Сперте повітря, вузькі кам’яні вулиці. Плющ намагається видертися на високі стіни, а біля яскравих дверей у кадках стоять домашні рослини. Тьмяно-зелене листя чи то вигоріло на сонці, чи то запилюжене. Навантажені верблюди повільно проходять серединою дороги. Жінки у хустках та незвично святкових сукнях, розшитих ажуром і срібними нитками, замітають вулиці. Діти галасливими зграйками бігають, тримаючи в руках палиці, відірвані решітки, гарбузові скоринки та старі іграшки.

За поворотом починаються торгові вулиці: гаряча самса, розвішані на балконах килими, музичні інструменти зі шкіри пітона, свіжі фініки та вирізка баранини… Тут же можна поголити бороду чи полікувати зуби. Чим далі, тим рух стає жвавішим, довкола гамірніше, кольори яскравіші. Закликають почистити килим, спробувати соковитий інжир, поcидіти в чайхані… 

Кашгар — один із найбільших торгівельних центрів стародавнього Великого шовкового шляху. Він знаходиться там, де зустрічаються Тянь-Шань та Куньлунь. Місто, якому більше двох тисяч років, продовжує жити в своєму ритмі. Тут найбільша мечеть Китаю, мавзолей правителя Абахі Ходжі та його внучки Іпархан, гігантська статуя Мао Цзедуна… Влив Китаю відчувається, але тільки на центральних вулицях, які прикрашені червоними ліхтарями до Свята середини осені. Кашгар — місто із «Тисячі та однієї ночі», де красуні й розбійники живуть поруч. Уйгурські повстанці і досі боряться за незалежність, користуючись виключно ножами при нападах. Тому тут на вулицях поряд із верблюдами інколи можна побачити бронетранспортери. Така вона, сучасна казка.