Гімарайш – тут народжена Португалія

Palace of the Dukes of Braganca, 15th century

Чим більше подорожуєш, тим світ стає тіснішим. Зустрітися «на краю землі», в Португалії, зі своєю латвійською подругою Ритою із Риги, з котрою познайомилася в Грузії, та провести вечір в компанії людей із Лондона, Нью-Йорка і Порту – видається вже цілком нормальним. І коли за келихом «зеленого вина» (Vinho Verde) хтось вимовив дивне слово «Гімарайш», то вже за мить всі вирішують їхати туди в понеділок зранку. Тому що не побувати в Гімарайші – не пізнати серця Португалії.

Aqui nasceu Portugal – тут зародилася Португалія

Якщо більшості із вас назва "Гімарайш" (Guimarães) нічого не скаже, то кожен португалець знає: Aqui nasceu Portugal – тут зародилася Португалія. Саме в цьому містечку був народжений перший король Португалії – Афонсо Енрікеш «Завойовник» (Afonso Henriques Conquistador). Коли йому було 20 років, Афонсо зібрав армію, переміг війська коханця своєї матері-королеви, саму матір вислав до монастиря і став єдиним правителем Португалії, проголосивши її незалежність. Ось так воєнні події під Гімарайшем призвели до народження нової нації.

Історичний центр Гімарайша внесено до списку спадщини ЮНЕСКО

З Порту до Гімарайшу – всього 1,5 години потягом за 3,10 євро. Тейлор, Ріта та я вилазимо сонні на залізничній станції, відразу фотографуємо зворотній розклад потягів. В нас є близько шести годин, щоб відчути атмосферу цього історичного місця. По дорозі до центру з правої сторони – якийсь сучасний палац. Здогадуюся, що це Centro Cultural Vila Flor, головний культурний центр Гімарайшу, збудований в 2005 році. Ми вже голодні, бо обідній час на носі. Але вирішуємо зайти, подивитися виставку. Великий зал заповнений суцільними трешовими фотографіями. Сучасне мистецтво таке сучасне мистецтво. На другому поверсі чорно-білі негативи із життя Китаю, їх тут тисячі.

Натхненні виставкою, ми спускаємося сходами і вже думаємо, чим би це перекусити не обід. Але раптом – двері. Великі скляні двері. Вони замкнені. Ріта, Тейлор і я одночасно дивимося на годинники: рівно 13.00! Це ж обідня перерва і у португальців вона щонайменше 2 години. F*ck!!! Починаємо гримати, шукати защіпки, за виставковими стендами намагаємося відкрити вікна – все даремно. Всередині нікого, довкола жодної людини. Ми в пастці. Приїхати до міста на кілька годин, з яких майже половину провести у залі з треш-фотками – це може бути весело, коли більше нічого робити. Але ж там, назовні,– палац, фортеця, середньовічні вулички...

Тейлор дзвонить в екстренну службу, Ріта сміється, а я це все фотографую

На щастя, хвилин через 20 у коридорі з’явився чоловік, ми йому почали відчайдушно махати через двері, він посміхнувся та попрямував до виходу… Ну, після того, як ми навіжено забарабанили, чолов’яга все зрозумів, і нас уже через кілька хвилин «визволяв» охоронець, сто разів щиро  вибачаючись.

Так розпочався наш день в Гімарайші.  І далі все було не менш весело! Ми блукали вуличками, видряпувалися на середньовічні каменюки, смакували щойно зірваними гранатами, сидячи на фортечній стіні, познайомилися із місцевою собакою-рокером, вболівали за FC Barcelona у найкращій місцевій пивній разом із пенсіонерами, котрі пригощали нас смаженими каштанами, слухали розповіді про славетне минуле Гімарайшу, ні слова не розуміючи по-португальськи, але дивним чином вловлюючи зміст…

Побувати в Гімарайші – це ніби відкрити книгу історії Португалії на першій сторінці... І вже потім можна читати всі інші: і про такий різний Лісабон, і про казкову Сінтру, і про півострів Пеніш...

Португалія – невелика країна "на краю Європи". Але вона настільки різноманітна та цікава, що за кілька днів неможливо пізнати всю її історію, природні та культурні багатства. Та достатньо всього кілька годин, щоб в цю країну закохатися, раз і назавжди.