Наші грузинські подорожі (частина 1). Скельне місто Уплісцихе.

Через дощі по всій Грузії наші грандіозні плани щодо Казбегі довелося відкласти до більш сприятливих погодних умов. Натомість ми вирушили до ще одного популярного туристичного пункту – Уплісцихе, стародавнього  скельного міста. І це було wow, неймовірно, ra magariaaa!

Мені дуже подобалася назва «Уплісцихе», а Марта вперто говорила «Плісцихе». Просто вона думала, що ми їдемо «у Плісцихе». Насправді, якщо цю назву перекладати дослівно, то «упліс» означає «божий», а «цихе» – це фортеця.

Заснування городища Уплісцихе датують ще кінцем ІІ – початком І тис. до н.е. Більше трьох тисяч років тому! Важко навіть уявити, наскільки воно древнє. А ще важче уявити, що заставило людей вирізати у скелях храми, ворота, тунелі, площі, кімнати, винні погреби… Місце поклоніння язичницьким богам, резиденція царів, феодальна фортеця… Аж до 19 ст. Уплісцихе залишався значним політичним та адміністративний центром. Сьогодні – це одна із найвідоміших культурних пам’яток Грузії.

Чим вище ми підіймалися, тим вигуки «Vaimeeee!» (груз. «ой!») звучали частіше і частіше. Довкола гарячі спалахи осінніх дерев, річка Мткварі змією в’ється внизу, а ми просто посеред кам’яного мурашника, що ховає тисячолітні секрети. Нагорі розшалілі вітри просто зносять з місця. Марта клацає своїм фотоапаратом без упину. А я тікаю все вище і вище. Де вітер сильніший, де дощ б’є краплями по обличчю. Де нікого немає.

Оля-ля! На трон села, на трон села! Царь во дворца! (Борат)

Доторкнутися до древніх стін, побачити жертовні колодязі, куди складали кістки тварин та вливали кров, побувати у кімнаті цариці Тамар – це все відносить тебе у іншу реальність. Зате швидко повертає поїздка в тісній маршрутці, де школярі на все горло співають грузинські хіти. Шен Сакартвело, генацвалеееее…