Наші грузинські подорожі продовжуються. І цього разу пункт призначення – Чіатура. Не чули? Хе, це ж не Батумі, Сігнагі чи Степанцмінда. Це всього-на-всього «столиця канатних доріг», схована в Імеретії. Місто не популярне серед туристів, але по своїй суті унікальне. Тому тим, хто любить дірки в паркані, напишемо трохи детальніше про нашу поїздку до Чіатури.
Реакція знайомих грузинів, як тільки вони чули про наші плани щодо Чіатури, була не те що неоднозначною, а якоюсь діаметрально протилежною. Звучав один із двох варіантів: або «Чіатура? Що ви там збираєтеся робити?», або «Чіатура! Так, там круто!».
Самі ще не розуміючи, навіщо нам треба в ту Чіатуру, вирішили все ж не відкладати задуману подорож. Тому ввечері напередодні поїздки я глушила свою простуду літрами гарячого чаю з лимоном, а Марта серфила нетом в пошуках хоч якоїсь інформації про те, як добратися до Чіатури з Тбілісі.
Нічого конкретного по транспорт ми так і не знайшли, тому наступного ранку просто поїхали до станції Дідубе, де нас перехопили маршрутні закликали. Завели до автобусу, на табличці якого напис міста грузинською, що нічого спільного із Чіатурою не мав. Ми віддали в руки водію по 10 ларі та й поїхали. Через свій паскудний стан я проспала всі 3 години дороги. Коли прокинулася, за вікном вже біліли вершини Кавказу. Прибувши до котрогось автовокзалу, нас швидко вивели із маршрутки, пересадили на іншу… Так і доїхали до Чіатури: Марта, я і чемодан.
Прибули до міста близько другої години дня. Поки Марта залишала чемодан у камері схову, я вирішила дізнатися, коли ж вирушає остання маршрутка назад. Жіночка у віконечку каси не розмовляла ні російською, ні англійською тим більше. Намагалася щось показати на пальцях. Таксисти та маршрутчики, хоча і розуміли нас, та відповісти зрозумілою для нас мовою не могли. Врешті-решт спільними зусиллями вони назвали третю годину. Спочатку я подумала, що щось не так уторопала. Але потім вияснилося: останній автобус відбуває рівно о 15.00, тобто через 45 хв. Ми три години сюди перлися, щоб побувати в місті 45 хвилин?
В кінці-кінців ми з’ясували, що можна доїхати до Зестафоні, а звідти і на Тбілісі, і на Кутаїсі транспорт ходить доволі часто. Тож ми зі спокійною душею відправилися досліджувати відомі екстремальні дороги Чіатури – канатки.
Місто Чіатура було засноване як шахтарське поселення, де добувають марганцеву руду. Саме місто розташоване в ущелині річки Квіріла, а шахти знаходяться на високих плато довкола. Тому основний спосіб пересування –це пасажирсько-канатні дороги. Всього в місті нараховують 15 робочих канаток, ми покаталися тільки на двох. Але і цього нам вистачило.
Дочекавшись своєї черги, ми зайшли в такий собі самопальний вагон кольору радянських лікарняних стін. Щось середнє між «голубой вагон бежит, качается» та літаючим пепелацом із фільму Георгія Даніеля «Кін-дза-дза!». Недовга, але захоплива поїздочка. Місцеві тіточки з усмішками звільнили нам місце біля віконець та ще й мандаринами пригостили.
З верхньої станції вигляд, звичайно, вражає. Все місто внизу малесеньке, будиночки іграшкові, посередині протікає річка. Тільки от річка забруднена марганцем, а по всій Чіатурі під ногами багато звичайного побутового сміття. Природа подарувала людям красу довкола, а вони її чи то не цінують, чи просто не помічають.
Тож від міста Чіатура в нас залишилося двояке враження: дивне місто, незвичне розташування, пригнічена атмосфера. Під час прогулянок не покидало почуття паралельної реальності: осіннє сонце, тривожні тіні, зелені пальми, засніжені гори, шахтарі із недовірливим поглядом, роздовбані будинки, канатні станції, люди, які не можуть пояснити словами, зате пригощають мандаринами і соняшниковими зернятами…
Повернула нам сонячний настрій коротка вилазка до монастиря Кацхі: на 40-метровій скелі, просто над урвищем, стоїть собі будиночок, в якому живе монах… Сам-один, серед природи. На жаль, туди, нагору, більше нікого не пускають. Можна тільки побродити довкола, роздивитися це дивне місце, високо задираючи голови. Хоча так хотілося піднятися догори старою покрученою драбиною, яку називають «сходами на небеса».
Гнітюча Чіатура і натхненний Кацхі, та всього 10 кілометрів між ними. Саме цим мене не перестає вражати Грузія: маленька країна із великою кількістю несподіваних місць. Щоб відкрити щось нове та унікальне, варто тільки звернути в сторону від головної дороги. Тут за кожним поворотом своя недосліджена «чіатура». І для кожного вона буде по-різному дивною.
Комментариев нет:
Отправить комментарий