14th Istanbul Biennial 2015. SALT WATER. Солоний запах моря різко вдаряв у ніздрі. Двигун парома швидко набирав обертів. Ми з Мартою їли свіжий м’який інжир і закутувалися в снуди. Година подорожі Мармуровим морем, і ступаємо на берег Büyükada, найбільшого серед 9-ти Принцевих островів (або Адалар). Саме тут — найвіддаленіша локація 14-го Стамбульського бієнале. І на цьому ж острові найбільш вражаюча інсталяція, котру нам доводилося бачити в своєму житті. Різкий спуск від маєтку Льва Троцького, вузька стежка через занедбаний сад, ворота до скелястого берега. А там, просто з води, з’являються химери в морі. Моторошні і приголомшливі. Just awesome, як то кажуть.
 |
| Adrian Villar Rojas // The Most Beautiful of All Mothers |
ISTANBUL MODERN — центр сучасного мистецтва, заснований в 2004 році. Це 8000 метрів арту на березі Босфору. Платформа, яка масово збирає місцевих творчих людей та експатів. Музей, що повинен бути в списку must visit кожного, хто приїздить до Стамбулу.
 |
| Richard Ibghy & Marilou Lemmens // The Prophets |
 |
| Nikita Kadan // The Shelter |
 |
| Michelangelo Pistoletto |
Як найяскравіша локація Стамбульського бієнале, Istanbul Modern перетворився на справжній мистецький паломницький центр. Ми застрягли там на добрих 3 години. Cпочатку оглядали окремі експонати з різних ракурсів, детально вдаючись до історій створення, а після перенавантаженістю інформацією вже майже пробігали повз, не забуваючи, однак, робити фото на фоні найбільш цікавих.
 |
| Tomas Saraceno |
 |
| Monica Bonvicini |
 |
Marwan Rechmaoui // Pillar Series |
FOTOISTANBUL/BEŞİKTAŞ INTERNATIONAL PHOTOGRAPHY FESTIVAL — виставка документальних фотографій, де інші — це не просто вони, а частина нас. Сліпі діти, афганські жінки, полярне сяйво, російська глибинка, магічне світло корейських пейзажів, полігамні традиції Свазіленду та забутий чорно-білий Стамбул. Ми випадково натрапили на контейнери біля пристані із сотнями захоплюючих фото. Спішили в інше місце, але не могли не затриматися саме й тут. Бо як написано в Маніфесті FOTOISTANBUL, «We want to be able to see life not only from our own perspective, but also from that of the Other, and to be able to look back at ourselves differently from that Other perspective».
Sakıp Sabancı Müzesi знаходиться в районі Емірган, одному з найстаріших поселень Стамбула на Босфорі. Головна будівля, зведена на початку 20-го століття як літня вілла, з часом перейшла у власність мільярдера і мецената Сакипа Сабанджи. Маючи значну колекцію живопису, фарфору, турецьких картин та оригіналів османської каліграфії, Сакип-ага вирішив переоблаштувати маєток на музей. Сьогодні в Sakıp Sabancı Müzesi поряд із класичним мистецтвом, зокрема шедеврами Айвазовського, періодично виставляються експозиції відомих авторів, від Моне до Аніша Капура.
Ми потрапили на виставку «ZERO. Зворотний відлік у майбутнє». Надзвичайно сильна підбірка робіт, що особисто для мене стерла будь-які існуючі в голові кордони між свідомим та несвідомим, справжнім мистецтвом та ілюзією, змістом та формою. ZERO — це міжнародний арт-рух, що зародився у Європі в 50-х, після Другої світової війни. До формації художників ZERO входять такі відомі оригінали, як Heinz Mack, Otto Piene, Piero Manzoni, Günther Uecker, Lucio Fontana. Вони творили за допомогою часу, простору, структури, світла, вогню, кольору, тіней та вібрації. Найбільшою несподіванкою для мене стали дві роботи не так давно пізнаного, але вже улюбленого Іва Кляйна (Yves Klein). Я довго вдивлялася в той самий відомий ультрамариновий колір Кляйна, намагаючись сягнути космосу, як обіцяв колись художник.
Тепер, коли стільки всього набачено, обдумано, відчуто, — як можна бути тією самою людиною? Подорожі для того і вигадали, щоб кожного разу повертатися оновленим. А мистецтво в подорожах ще більше загострює сприйняття довколишньої реальності. Тому інколи музеї — це не так вже й нудно. Якщо вони цікаві, звичайно.
круто))
ОтветитьУдалить