Я вірю в машину часу. І не в якийсь гіпотетичний апарат Уеллса чи Івана Васильовича. Щоб реально перенестися крізь роки й століття в минуле, варто тільки потрапити до Стамбулу. Колишня столиця Туреччини — це саме та «капсула часу», що зберігає дух історії. У мінаретах мечетей, керамічній плитці хамамів, килимах Гранд базару. Під корою платанів парку Гюльхане, у скарбах палацу Топкапи, серед кімнат гарему Долмабахче.
Ми накидуємо хустки на голову, роззуваємося і ступаємо на червоний килим Блакитної мечеті. Я підіймаю голову догори, зникають натовпи туристів із селфі-стіками, тепер помічаю тільки гігантські куполи із химерними орнаментами.
Через одні із чотирьох воріт потрапляємо до критого ринку — Гранд базару. Калейдоскоп із яскравих кольорів, гучних звуків та гострих запахів щільно оточує нас. Строкаті мозаїчні лампи, кілограми золота, захисні амулети Nazar boncuk… Ми наче опинилися десь в ХI столітті, коли генуезькі та венеціанські купці активно займалися торгівлею, а Константинополь став комерційною столицею світу.
Візантій, Новий Рим, Константинополь, Царгород… З 1930-го — офіційно Стамбул. Місто, що впливало на долю світу, змінювало не просто свої імена, а цілі імперії, отримувало визнання, і раптом втратило статус столиці. Але зберегло особливий дух і таємничу властивість: переносити у часі, хоча і в межах одного простору.
Комментариев нет:
Отправить комментарий