One Last Minute Trip: Slovakia & Austria

  Якось вивчали ми сніжне покриття на гугл-мапі: куди б це поїхатися покататися в березні? Вдосталь снігу мала тільки Антарктида. Але ми вирішили не заморочуватися, чим же туди добиратися, і зупинилися на Високих Татрах, що у Словаччині.

  У день від’їзду всі справи вирішувалися по хвилинах. Ми пакували рюкзаки, навіть не знаючи, що там із візами. О 14.00 я забрала паспорти із консульства. Юхху! Мультивізи! А Марта в цей час із всім спорядженням виїжджала з дому. В 15.00 я нервово гризла арахіс біля Центрального вокзалу, бо Марта застрягла в тягучці на бульварі Лесі Українки. За 10 хв до відправки потягу таксі і не пахло, а я вже морально готувалася провести відпустку в Карпатах. За 3 хв Марта вилетіла із машини: впєрьоооод! Нам ще повезло, що потяг стояв на першій платформі. Фух! Ось так почалася наша One Last Minute подорож.

   Ну а далі за вікном зміна пейзажу, сіл та містечок. На кордоні суєтлива бабця впихнула нам по 2 пачки цигарок, за що отримали турецьку шоколадку (поспорю, що вона точно горить!). 

   Потяг – автобус – «рихлик» (мені дуже подобається ця назва швидкісного потяга, як і інші словацькі слова: «черствий» - свіжий, «овочі» - фрукти, «херня» - казино). 

   Нарешті в готелі! Гірський Смоковець, спокійний Попрад, бездонна китайська тарілка за 4 євро, три дні покатушок і крепатура, глінтвейн за 1 євро, курорти Штребське Плесо і Татранська Ломниця, густий туман і небо над небом, music pub “Humno” і весела компанія друзів-музикантів із Києва…

   Але наша One Last Minute подорож продовжується! Ввечері четвертого дня, коли вже всі траси сто разів об’їжджені, а туман ніяк не хотів відступати, ми вирішили рухатися далі на Захід. І вже вранці їхали потягом до Братислави. Всього якихось 400 км – і ми в столиці Словаччини!

   Добряки-поліціянти, зміна варти біля Президентського палацу, так і не знайдені відомі пам’ятники папарацці і сантехніку, знову китайський «ресторан», замок на схилах Дунаю, стріт-арт під Новим мостом… 

   А від Братислави ще якихось 80 км – і ми вже в іншій столиці іншої країни. Королівський Відень, зустрічай нас! А там на нас мала чекати хороша подруга Іра, яка так щиро написала: «Давайте зустрінемося на Hauptbahnhof біля McDonalds’a (думаю, він там обов’язково є!)». Звичайно, у Відні їх купа, але тільки не на станції, яка зараз реставрується.

   Одна насичена доба у Відні: арт-кафе Dachboden на даху, озеро із лебедями, будинок Hundertwasser’a, ретро-фотоавтомат, музейний квартал та всі історичні місця, від чистоти і прилизаності яких стає не по собі, MUMOK та Pablo Picasso, шоппінг, бари, наповнені тютюновим димом…

   

  Додому добиралися не менш веселіше: знову перескакували з потяга на потяг із хвилинними інтервалами, долали ескалатори, переходи, несподіваний театр в 9 ранку в Кошице, словацькі цигани, загублений квиток (Ірою), забутий гаманець (Ірою), а потім щасливо знайдений (теж Ірою), ужгородський бограч та кілька годин під Менсона в ірланському пабі Egan.

В цю подорож ми відчули смак дороги, спонтанності та легкості. Ми відкрилися світові, а він з радістю відчиняв нам усюди двері. Хоч і в останню хвилину :)